Презентація нової книги співробітника Національного заповідника «Давній Галич» Ганни Жолоб «Ювілейний святий рік в Успенському храмі» (Івано-Франківськ, 2016 р.), відбулася у Крилосі біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Як і тема книги, так і місце презентації були вибрані не випадково. Адже Крилос, тобто Давній Галич – це те місце, яке має потужну енергетику і дуже світлу ауру. Незважаючи на те, що надворі стояла нестерпна спека, під навісом відновлених оборонних украплень ХVІІ ст. люди її не відчували. Вони ніби перебували у зовсім иншому вимірі. Вимірі духовному, бо якраз перед ними були відкриті ті двері Милосердя, пройшовши через які люди мають унікальний шанс очиститися від гріхів.
Присутність на презентації нової книги Владики Йосафата Мощища і священиків тільки підсилювала її значущість. І хоча автор кілька разів назвала своє творіння книжечкою, брошурою (видання має 48 сторінок), усе ж ми розуміємо, що у ній не головне форма чи товщина, а зміст. Власне, і Владика Йосафат підкреслив, що слово має велику силу. Воно було творцем, рушієм історичних подій, воно і зараз впливає на наш світ і змінює його.
У книзі можна виділити три складові. Перша – історія Церкви Успіння Пресвятої Богородиці, з усіма перипетіями часу, що вкладається в кілька століть. Друга – це сучасний (досить скрупульозний) літопис подій, які відбуваються останні десятиліття на Крилоській горі, і розповідь про те, як це святе місце повертає собі колишню велич. Третє - це духовна основа, яка власне розкриває тему книги. Відчувається, що автор – дружина священика і творить, зважаючи на його духовні настанови.
На презентації нової книги Г. Жолоб виступили Ігор Коваль та Семен Побуцький. Відгукнулися на запрошення працівники Національного заповідника «Давній Галич», жителі с. Крилоса, гості з м.Галича, які захотіли поєднати себе зі Словом. Наприкінці виступу автора було сказано, що спонсором цього презентаційного видання з кольоровими світлинами Володимира Дідуха є фірма «Ярковиця» в особі її керівника п. Володимира Балагури. Мені чомусь подумалось: от якби ця фірма захотіла щось побудувати чи відбудувати у Крилосі. Це був би також гарний подарунок, як і книга – на віки.
Іван ДРАБЧУК

Цікава і пізнавальна виставка з життя караїмських осідків на території Польщі, України та Литви відкрилася у виставковій залі Національного заповідника «Давній Галич». Ідея її проведення належить власне заповіднику, а організована вона за підтримки Спілки польських караїмів, особисто Анни Сулімович і Майоли Абкович, а також ІІІ секретаря консульства Польської республіки у Луцьку Ельжбети Зелінської. Цікаво, що до Галича ця виставка демонструвалась у Вроцлаві та Луцьку. Галич, який має окрему сторінку караїмської історії, не міг на неї не відгукнутися. Тим більше, що цього року минає 770 літ, відколи за князя Данила Галицького поселилось у Галичі 80 караїмських родин, які прибули до нас із Криму.
Прерогативою їхньої діяльності була тоді торгівля. Однак кілька століть, мешкаючи поряд з українцями та поляками, караїми зберігали і свій побут, і особливо духовний світ. Власне релігійна окремішність й призвела до того, що караїми з часом вимерли. Зокрема у Галичі зараз прописаний (але мешкає в Ізраїлі) Шимон Морткович - єдиний представник цього давнього самобутнього етносу. Однак там, де караїмів є більше (наприклад, за останніми даними, зараз у Польщі мешкає більше двох тисяч караїмів, а в Україні - понад тисячу триста), вони стараються зорганізуватися в громади і зберігати та примножувати свої традиції. Зрештою, не завадило б і нам так дбати про власну історію, і зокрема про історію наших родин.
Про історію караїмської громади м. Галича на відкритті виставки розповіла Надія Васильчук, співробітник Музею караїмської історії ї культури та Ярослав Поташник, завідувач науково-освітнього відділу. Вітальне слово виголосили аташе відділу співпраці з поляками в Україні Генерального консульства Республіки Польща у Львові Сільвія Андуар-Піховська та заступник з наукової роботи Національного заповідника «Давній Галич» Семен Побуцький. Гостя зі Львова подякувала за запрошення на захід співробітникам Національного заповідника «Давній Галич» в особі генерального директора Володимира Костишина і закликала колектив установи до співпраці.
Також на виставці демонструються листи з епістолярної спадщини Зараха Зараховича, довголітнього секретаря Галицького міського суду, як видно, чоловіка досить освіченого, який знав кілька мов.
Отож з неповторним світом караїмів можна познайомитися у Галичі. Він зберігся як пам’ять, але зберігся. І в цьому його цінність, яку варто осягнути.
Іван ДРАБЧУК

Є люди, які своїми духовними параметрами долають і рамки своєї епохи, і межі життя. Смерть не зупиняє їх впливу, вони залишаються необхідними нації і після смерті. І тоді говоримо про безсмертя.
Серед знаменних дат та імен в українській історії чільне місце займає постать Євгена Михайловича Коновальця – борця за незалежність Української держави, справжнього патріота своєї Батьківщини, ідеолога українського націоналістичного руху.
Полковник Армії Української народної Республіки, командир Української військової організації, голова Проводу українських націоналістів, перший голова ОУН народився 14 травня 1891 року в селі Зашків на Львівщині.
У цьому році відзначається 125-а річниця від Дня народження визначного українського військового і політика. З цієї нагоди 14 травня у Національному заповіднику «Давній Галич» відбулися історичні читання. Науковці говорили про воїна і командира, на якого орієнтувалися тисячі українських патріотів. У рамках читань учасники переглянули документальний фільм «Євген Коновалець і його доба», створений Львівськими теледокументалістами.
Ярослав Поташник

11 червня 2016 року з благословення Архієпископа і Митрополита Івано-Франківського Володимира на території Національного заповідника «Давній Галич» у Церкві Успіння Пресвятої Богородиці, що у селі Крилос, відбулася четверта Всеукраїнська проща медичних працівників до Галицької чудотворної ікони Матері Божої.
Програмою було передбачено молитву до Христа Милосердного, розважання «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний», прохід прочан через Двері Божого Милосердя, архієрейську Божественну Літургію за участю Єпископа помічника Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ Преосвященного Владики Йосафата (Мощича), уділення повного відпусту прочанам та освячення води.
До літургійних заходів долучилися генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин та заступник з менеджменту, економіки та фінансів Ірина Чернега.
За окремою світською програмою співробітники Музею історії Галича провели ряд екскурсій для учасників прощі. Медичні працівники чи не з усіх куточків України мали змогу ближче познайомитись з історією давнього міста на крилоських пагорбах, торкнутися священного фундаменту Успенського собору, відвідати експозицію історії церкви в Галичині, вмитися джерельною водою з княжої криниці.

Ярослав Поташник


Чергове засідання літературної вітальні, що відбулося в Галицькій центральній районній бібліотеці, було присвячене творчості сучасних українських письменників Андрія Кокотюхи та Люко Дашвар. Бібліотечні працівники М. Венгрин, Т. Гусак, Г. Петраш та співробітники Національного заповідника «Давній Галич» Г. Величко, Л. Бойко, М. Костик пригадали основні події з життя митців, проаналізували їх твори, висловили свої думки про ту чи іншу книгу.
Незважаючи на різні життєві дороги, єднає цих авторів те, що вони обоє – «Золоті письменники України».
Андрій Кокотюха народився 17 листопада 1970 року в місті Ніжині Чернігівської області. В дитинстві любив слухати казки, придумував власні. Мріяв стати бібліотекарем, проте закінчив факультет журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Перше оповідання опублікував у 1987 році. У 1991 році написав кримінальний твір «Шлюбні ігрища жаб», який отримав нагороду видавництва «Смолоскип». У 1996 році роман вийшов окремою книжкою і набув широкого негативного розголосу в пресі. Завдяки цьому А. Кокотюха став одним з відомих сучасних письменників. Автор співпрацює з популярними українськими газетами, журналами і телеканалами. Твори А. Кокотюхи неодноразово були відзначені нагородами. У 2012 році він став «Золотим письменником України». Учасники літературної вітальні ділилися враженнями про романи А. Кокотюхи «Аномальна зона», «Привид із Валової», «Вогняна зима».
Люко Дашвар – творчий псевдонім української письменниці, сценариста, журналіста Ірини Іванівни Чернової, яка народилася 3 жовтня 1957 року в Херсоні. Спочатку працювала інженером, вийшла заміж, народила дітей. В журналістиці – з 1986 року. Починала з обліковця листів у місцевій редакції, а далі стала головним редактором херсонської молодіжної газети. З 2001 року – головний редактор газети «Селянська зоря». Деякий час працювала журналістом і редактором жіночих журналів, писала кіносценарії. Перший роман «Село не люди» став лауреатом премії конкурсу «Коронація слова-2007». Різноманітними нагородами були відзначені й інші твори письменниці. У 2012 році Люко Дашвар отримала відзнаку «Золотий письменник України». Проаналізувавши романи «Село не люди», «Молоко з кров'ю», «На запах м'яса», «ПоКров», учасники літературної вітальні зійшлися на думці, що сучасна українська література має чимало цікавих авторів-жінок, серед яких і Люко Дашвар.
Любов Бойко

25 травня працівники Національного заповідника «Давній Галич» у складі представницької делегації, до якої ввійшли представники громадських і політичних організацій району, відвідали Меморіал воїнам Української Галицької Армії на Личаківському цвинтарі у Львові.
Цей день був не випадковим, адже, саме 25 травня Україна вшановувала пам’ять видатного українського державного та громадського діяча, Голови Директорії Української Народної Республіки, Головного Отамана Армії УНР Симона Петлюри у 90-і роковини його трагічної загибелі. Крім того, 23 травня ми вшановували Героїв України. І ці дві дати злилися в одну.
Програму перебування у Львові галичани розпочали з обряду проходження через Двері Божого Милосердя та спільної молитви у Соборі Святого Юра, за участю сотрудника церкви Різдва Христового міста Галича о. Володимира Кузюка, відвідали крипту Собору і помолилися над похованнями видатних діячів УГКЦ Митрополита Андрея Шептицького, Патріарха Йосифа Сліпого, кардиналів Сильвестра Сембратовича, Мирослава Івана Любачівського, владики Володимира Стернюка.
Прослухали захоплюючу розповідь про єпископа Української Греко-Католицької Церкви, митрополита Галицького та архієпископа Львівського – предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви, кардинала Михайла Левицького, який у 1825 році взяв на себе всі фінансові витрати під час реставрації церкви Різдва Христового у Галичі.
На Личаківському цвинтарі галичани запалили свічки на могилах Івана Франка та Володимира Івасюка, героїв Небесної сотні на Полі почесних поховань, поклали квіти та взяли участь у панахиді на Меморіалі воїнів Української Галицької Армії, де покоїться прах Дмитра Вітовського.
– Кров наших героїв – символ відродження українства, вона нагадує нам про обов’язок працювати для рідної землі. Їх подвиг – це наші святині, єдині й нероздільні для всіх, хто живе на українській землі, – зазначив під час проповіді отець Володимир.
Пам’ятні заходи на Личакові галичани завершили виконанням державного гімну та хвилиною мовчання на могилах вояків УПА та полеглих учасників АТО.

Ярослав Поташник

23 травня, в рамках відзначення Дня героїв, у районному Народному домі міста Галича Національний заповідник «Давній Галич», Львівське Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять» та k.u.k. Infanterieregiment Erzherzog Ludwig Salwator Nr.58 презентували документально-ігровий фільм «Дмитро Вітовський. Шлях до волі» створений Телекомпанією «Львів ТБ», режисер-постановник Любомир Горбач, оператор Андрій Турянський.
– Екранний час фільму складає одну годину десять хвилин. Більшу частину стрічки знімали в 2015 році, хоч розпочали зйомки ще у 2012, – зазначив під час презентації консультант фільму, провідний науковий співробітник відділу охорони культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич» Андрій Чемеринський. – Бракувало коштів, перешкодили Майдан, війна на сході України. Але ми вирішили довести розпочату справу до кінця, адже ставили перед собою благородну мету, особливо в часи теперішньої війни – патріотичне виховання молоді на конкретних прикладах з історії, – підкреслив пан Андрій.
Основні зйомки фільму відбувалися у Винниках біля Львова, Миколаївському і Стрийському районах – там, де й відбувалися події часів Першої світової війни, а також на території музею народної архітектури і побуту у Львові «Шевченківський гай».
Автори стрічки вдало зуміли поєднати документальні хронологічні факти з ігровими сценами, наповнивши їх піротехнічними спецефектами, щоб якомога ближче передати події того часу, відтворити наочно військові сутички на полі бою. До участі в ігрових сценах були задіяні прихильники Товариства «Пам’ять», студенти Львівських вузів та коледжів, реконструктори. У ролі Дмитра Вітовського знявся лікар-хірург зі Львова Тарас Симущак.
Зрештою, на реальних прикладах автори показали героїзм українських вояків як зразок самопожертви заради української держави.
Фільм уже презентували у Львові. У Галичі відбулася його друга презентація.

У Музеї етнографії Національного заповідника «Давній Галич» оформлено композицію «Великодні мотиви».
У християнській релігії атрибутом Великодніх свят стала писанка. Це унікальний витвір нашого народу. В усьому народному мистецтві немає такого предмету, який би ніс у собі стільки образно-символічного змісту. Розглядаючи красу українських писанок, не можна, перш за все, не зосередитись на основних художньо-композиційних засобах їхніх розписів. Всім впадає в око симетрія писанкового орнаменту.

Кожен регіон України має своє характерне поєднання барв і композицій. Оригінальний орнамент писанок не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого.
Для нас, українців, писанка – символ життя, добра, надії, магічний оберіг нації та її культури.
Виставку писанок можна оглянути до свята Вознесіння.
Леся Михальчук

Вишивка – один з найбільш поширених видів матеріальної культури, що має давні традиції. Вона належить до найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва, що сягає своїм корінням у сиву давнину.
Вишивкою займалися всюди. У своїх вишиваних роботах безіменні творці передавали одвічний потяг людини до краси. Матеріалом для вишивки були домоткані полотна, фабричні тканини, на які нашивали канву, шкіра для виготовлення одягу. Вишивальниці користувалися такою технікою вишивання: хрестик, низинка, гладь, гаптування, поверхниця (верховинка), стебнівка, мереження (цирування). Кожна дівчина змалечку переймала від своєї матері чи бабусі досвід вишивання.
Працівники Музею етнографії Національного заповідника «Давній Галич» в оглядовій вежі оформили виставку вишитих рушників. Кожен з рушників – це вишуканий мистецький твір з оригінальною композицією. Натомість всі разом вони є своєрідним екскурсом в історію вишивання, демонструють шанобливе ставлення до народних традицій.
Виставка демонструє можливості давнього мистецтва вишивки, викликає цілий калейдоскоп вражень і розкриває прекрасний духовний світ невідомих майстринь Опілля, Покуття, Гуцульщини та Бойківщини.
Ольга ОЛЕКСЮК

Вже традиційно в травні, після Великодніх свят, в Музеї етнографії Національного заповідника «Давній Галич» відбуваються Галицькі Великодні фестини. Ось і цього року 8 травня, на Провідну неділю, а також у День Матері, в рамках 5-ого етнографічного фестивалю «Галицька брама» в Музеї під відкритим небом у Крилосі молодь виводила гаївки.
Поблагословив учасників і гостей, присутніх на святі, парох с. Крилос о. Ярослав Жолоб. Викладачі та вихованці Галицької малої академії народних ремесел (директор Стефанія Сидорук) демонстрували власні твори: живописні картини, керамічні вироби, писанки, сплетені з соломки речі, прикраси з бісеру. Для всіх, хто мав бажання, були організовані майстер-класи, в яких під керівництвом досвідчених викладачів можна було навчитися своїми руками розмальовувати писанки, виготовляти різноманітні вироби з глини, соломки тощо.
А тим часом ведучі свята Іванна Сорочинська та Ярослав Поташник оголошували виступи учасників фестивалю: фольклорних колективів с. Крилос (керівник М. Урбанович), с. Блюдники (керівник Л. Чернега), с. Бовшів (керівник О. Мацьків), с. Вікторів (керівник О. Ткачівська), танцювального колективу Бурштинського торговельно-економічного коледжу (керівник Я. Сватик). Самодіяльні артисти виконували веснянки та гаївки, а присутні на святі щиро аплодували їм.
На закінчення дійства заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи Семен Побуцький подякував генеральному директору Національного заповідника «Давній Галич» Володимирові Костишину, очільникам районної та міської влади за організацію і підтримку фестивалю.
Любов Бойко.

Expeditions

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідницька експедиція Заповідника. Науковим консультант...

28 Mar 2011 Hits:1979

Read more

Architecture

The Castle of Halych

The prominent historian, one of the researchers of ancient Halych A. Petrushevych considered, that t... Read more

05 Apr 2011 Hits:14390

Churches of the Karmelits

In the war-time in 1655 the church and the buildings of the monastery were blasted and emptied. The ... Read more

02 Apr 2011 Hits:14345

The Churche of the Nativity

Nobody of researchers was lucky enough to set the date of the constructions of the church, although ... Read more

02 Apr 2011 Hits:867