28 лютого о 12.00 год. в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбудеться презентація виставки плащаниць кінця ХVIII-поч. ХХ ст. з галицьких храмів.

Центральним експонатом виставки стане копія Туринської плащаниці надана в експозицію монастирем Успіння Матері Божої  в Погоні.

У п’ятницю, 10 лютого, Президент України Петро Порошенко взяв участь у відкритті новозбудованого корпусу Галицької центральної районної лікарні. Звертаючись до присутніх, Глава держави зазначив, що галичани святкують надзвичайну подію. «Галицька центральна лікарня почала будуватись у 1978 році. Кожен Президент обіцяв її добудувати, і лише зараз, коли країна перебуває у дуже непростих умовах, коли ми захищаємо українську землю від російської агресії, коли ми останнє віддаємо на створення наших славетних ЗСУ, вдалося добудувати», – зазначив Президент. «… Ми відкриваємо нову лікарню, проїхали по новій дорозі. Скільки років не будували доріг? Скільки чекали на Прикарпатті, щоб нарешті було відновлено дорожнє господарство?» – підкреслив Глава держави. Президент нагадав, що це результати експерименту, коли понадпланові надходження від митниці спрямовуються на дорожнє будівництво. Ця ініціатива має розповсюджуватися на всю Україну, додав Президент. «Ми побудуємо більше 2 тис. км доріг лише за 2017 рік. І продовжимо ту тенденцію, яку ми мали в 2016 році», – заявив він.

Глава держави підкреслив, що відкриття нового корпусу лікарні стало одним із результатів реалізації програми децентралізації і кошти на лікарню були виділені і з Державного фонду регіонального розвитку, і з Державного та місцевого бюджетів. Об’єднання цих зусиль є надзвичайно важливим, зазначив він. «Важливо також те, що ми будемо робити все для того, щоб обладнати лікарню, аби кожен мешканець славетного Галича мав можливість прийти і скористатись сучасним діагностичним обладнанням, сучасними умовами для пацієнтів», – наголосив Петро Порошенко. «Ми модернізуємо нашу державу, робимо все можливе для того, щоб українці нарешті відчули себе справжньою європейською нацією», – сказав Глава держави.

 

Президент вручив Головному лікарю Любомиру Журавецькому сертифікат на медичне обладнання для ургентної лабораторії: «Впевнений в тому, що це обладнання і ця лабораторія послужать вашій громаді». Головний лікар продемонстрував Главі держави основний корпус, зокрема відділення анестезіології та інтенсивної терапії, оперативний блок, акушерсько-гінекологічне відділення.

 

За матеріалами офіційного веб-сайту Івано-Франківської обласної державної адміністрації                                                Любов Бойко.

В Музеї караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич» відкрилася виставка «Караїмські періодичні видання поч. ХХст.». Минулого року галицькій караїмській громаді виповнилося 770 років.  Сьогодні музей пропонує увазі  відвідувачів детально ознайомитися із караїмською періодикою.

Не секрет, що галицькі караїми багато років зберігали надбання своїх пращурів, трепетно берегли матеріальну і духовну культуру. В результаті, багато речей із власних архівних колекцій було передано на добровільних засадах Яніною Єшвович (15.09.1930 – 24.10.2003), Адою Зарахович (1.07.1921 – 19.03.2013) та ін. до Музею.

Сьогодні колекція караїмського фонду Заповідника налічує близько 3000 експонатів. Серед них і періодичні видання. І досі вони актуальні і цікаві: на їх сторінках висвітлюється історія караїмської громади Галича, Луцька, Кукизова.

В експозиції виставки представлено наступні видання: «Давул» (1860-ті роки, Одеса), «Караимская жизнь» (1911-1912, Москва), «Караимское слово» (1913, Вільнюс), «Сабах» (1914, Луцьк), «Известия караимского духовного правления» (1917, Євпаторія), «Myśl Karaimska» (1924-1939, Вільнюс, Вроцлав), «Karaj Awazy» (1931, Луцьк), «Awazymyz» (1979, Вроцлав) та інші.

Караїмська консервативна спільнота значний час  віддавала перевагу рукописним стародавнім письменам та усній творчості, а не друкованим творам. Тільки окремі відомі релігійні тексти та полемічні статті видавалися в друкарнях і поширювалися серед громади. У ХІХ ст. караїми-новатори і просвітителі намагалися започаткувати караїмську періодику в різних місцях поселення громад. Початок розвитку караїмського друкарства в Україні поклав рукописний журнал «Давул»,  який виходив друком в Одесі у 1860-ті, пізніше 1864-1872рр.  і редагувався караїмською молоддю. Дослідники вважають, що редактором перших номерів часопису був І.І. Казас.

Першим друкованим періодичним караїмським видання поч. ХХ ст. став московський російськомовний щомісячник «Караимская жизнь». Він з 1911р. представляв росіянам маловідому їм караїмську громаду та її культуру. Відразу після московського видання почало виходити «Караимское слово» у Вільнюсі, суспільно-історичний літературний та науковий часопис «Сабах».

Журнал «Караимская жизнь» – перший російськомовний щомісячник про життя караїмської громади у Москві, який  почали  друкувати у 1911 році. Головним редактором часопису був Садук Раєцький, видавець В.І.Сінані. Журнал висвітлював дослідження минулого і сучасне життя караїмського суспільства у всіх його проявах. Головна увага в ньому приділялася Криму як історичній батьківщині і місцю проживання найчисленнішої з караїмських громад. Постійні кореспонденти часопису «Караимская жизнь» з Євпаторії, Сімферополя, Феодосії, Севастополя, Бахчисараю, Карасубазара, Керчі, Мелітополя, Бердянська, Ялти, Одеси, Києва, Харкова, Миколаєва, Херсона, Єкатеринослава, Вільно, Луцька, Паневежица, Тракаю, Галича та ін. повідомляли про стан справ у цих громадах. Також на сторінках журналу повідомлялося про караїмські громади в Єрусалимі, Єгипті, Туреччині. Часопис містив матеріали громадського, економічного, релігійного і культурного характеру. Були представлені й белетристичні твори з історії караїмів, зразки народної творчості, гумористичні фейлетони, вірші.

Кожен номер публікував бібліографічні відомості і портрети відомих караїмських громадських діячів, представників науки, мистецтва, просвіти, добродійності. Були й статті, що містили обговорення насущних проблем, відповіді на запитання юридичного характеру.

Часопис «Караимское слово» – громадський та історико-літературний журнал, що видавався у Вільнюсі (Литва) з липня 1913року по червень 1914року. Виходив російською мовою в друкарні братів Яловцер. Головним редактором був О.І.Пілецький, видавцем – А.І.Шпаковський. Перші номери щомісячника присвячувались пробудженню і розвитку національної самосвідомості караїмів. Вийшло друком 12 номерів журналу. Перша світова війна призвела до закриття цього видання.

Суспільно-історичний, літературний і науковий часопис «Сабах» заснував у 1914 році письменник Сергій Рудковський у Луцьку. Він ставив перед собою мету духовного об’єднання західних і південних караїмів. Висвітлював вибори нового гахама (верховного священнослужителя), відновлення Чуфут-Кале (Крим) та ін. «Сабах» пропонував читачеві аналітичні статті про історичний розвиток і сучасний громадський стан караїмів, белетристику, хроніку караїмського життя.

Журнал остаточно припинив своє існування через евакуацію більшої частини луцьких караїмів у Крим та східні області Російської імперії після початку Першої світової війни.

«Известия караимского духовного правления» – друковане періодичне видання Таврійського і Одеського Караїмського духовного правління». Виходило два рази на місяць з 1917 по 1919 роки. Його головним редактором був Катик Арон Ілліч. Журнал представляв офіційну позицію Духовного правління караїмів. Його засновники виробили конкретну структуру подання матеріалів, якої намагалися дотримуватись у всіх випусках. Так, в офіційному розділі публікувалися призначення, затвердження на посадах, оголошення та накази караїмського Духовного Правління. У неофіційному розділі подавалися статті про історію караїмського народу, його культуру , традиції, твори караїмських просвітителів та некрологи. Довідковий розділ містив фінансові звіти караїмських громад та довідкові матеріали. У бібліографічному розділі постійно оновлювалася інформація про публікації караїмською мовою. У розділі «Хроніка» друкувалися повідомлення від кореспондентів журналу з різних куточків Криму, що стосувалися життя караїмів.

В експозиції виставки представлено і відомий караїмський часопис «Myśl Karaimska». Цей журнал виходив польською мовою у Вільнюсі з 1924- по 1939 рр. (10 номерів) та у Вроцлаві у 1946 по 1947рр. (два номери). Це видання призначалося для дослідників караїмської мови та історії. Ініціатором його був видатний орієнталіст, професор Ананьяш Зайончковський. Співпрацівниками журналу були вчені-тюркологи, історики: С.Шапшал, Т.Ковальський (які свого часу побували у Галичі), Й.Вежинський, М.Мореловський., Т.Леві-Бабович та ін. Журнал відзначався досить високим науковим рівнем.

Основною метою часопису було збереження караїмської мови та літератури. До редакційної колегії входили: газан Шемайя Фіркович  (Тракаї); Тадеуш Ковальський; адвокат, доктор Захар Новахович (Галич); секретар суду Зарах Зарахович (Галич); Ананьяш Роєцький (Вільнюс) – редактор журналу; Захар Шпаковський (Луцьк); Ананьяш Зайончковський (Вільно). Публікувалися статті про караїмську історію, етнографію, антропологію, філологію. На сторінках часопису проводили огляд видань і бібліографію караїмознавчих досліджень. Друкувалася хроніка важливих подій караїмського громадського життя. У 1948р. журнал «Myśl Karaimska» був реорганізований у часопис "Przeglad orientalistyczny" («Орієнталістичний огляд»). По цьому довгий час не було постійно діючого караїмського періодичного видання.

В 1931р. за панування Польщі, у Луцьку був започаткований журнал «Karaj Awazy». Ініціатором видання був Олександр Мордкович – поет, письменник,  діяч культури. За професією нотаріус, за покликанням – патріот караїмського народу. Це періодичне видання виходило караїмською мовою. Журнал знайомив читачів з життям луцької, галицької, кримської, литовської, єгипетської караїмських спільнот. Містив історичні статті; оповідання, вірші, нариси про біблійних пророків, героїв, історичних діячів.  На його сторінках друкувалися поетичні твори відомого галицького караїмського митця Захарія Абрагамовича. До 1938р. друком вийшло 12 номерів журналу.

Увазі  відвідувачів представлено й відомий у караїмських колах часопис «Awazymyz». Це журнал історично-суспільно-культурної караїмської спільноти Польщі. Видається у Вроцлаві організацією «Związek Karaimów Polskich». Історія часопису сягає 1979, коли група польської караїмської молоді  заклала журнал «Coś», редагований Марком Фірковичем  у Варшаві. У 1989 його назва була змінена на «Awazymyz», а функцію редактора обійняла Анна Сулімович*. Того часу видано лише один презентаційний номер журналу. Після десятирічної перерви в 1999 випуск перейняв Зв'язок Польських караїмів, редакцію перенесли до Вроцлава. У роках 1999-2003 журнал вийшов у електронній версії, доступній для представників караїмської спільноти в Польщі і Литві. В 2004 р. був зареєстрований в Національному Осередку ISSN Національної Бібліотеки і від цього часу з'являється друком в повному кольорі.  В 2014 році у Вроцлаві відзначено 25-літній ювілей існування журналу.

Початково журнал «Awazymyz»  з'являвся як нерегулярник (1989-2003 роки), потім піврічник (2004-2005), а від 2006 р. як щоквартальний журнал. На шпальтах журналу порушуються теми історії, культури, мови та  сучасне життя караїмів у Польщі. Розміщується й інформація, що стосується караїмських спільнот у Росії, Литві, Україні, в тому числі й Галича.  Матеріали друкуються  польською, караїмською,  російською мовами. У 2008-2009 роках  вийшли з друку два повні номери російською мовою під заголовком «Наш голос» . Від 1999 головним редактором журналу є Маріола Абкович.

Виставка «Караїмські періодичні видання кін. ХІХ – поч. ХХ ст.» презентує архівні матеріали з фондової колекції  Музею караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич», знайомить відвідувачів з історією караїмських громад кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Колектив Музею завдячує галицьким караїмам за те, що зберегли архівні матеріали своїх пращурів (в даному випадку караїмські часописи) і передали їх на подальше дослідження та експонування. Сьогодні відвідувачі Музею мають унікальну можливість ознайомитися з культурою караїмів – народу, що жив і творив на теренах Галича впродовж 770-ти років.

 

*Анна Сулімович  - працівник факультету орієнталістики Варшавського університету, корені якої походять із Галича.

Надія Васильчук,

Роман Рарик,

Тетяна Тимків

Кожна мисляча людина сприймає світ і себе в цьому світі по-своєму. І кожен має свої ліки для душі: молитва, книга, розмова з близькою людиною... Саме про це – твори відомої журналістки і письменниці з Гуцульщини Калини Ватаманюк. З нагоди 70-річчя Калини Миколаївни в читальній залі Галицької районної бібліотеки відбулося обговорення її творчості. Бібліотечні працівники Богдана Кривоніс, Марія Венгрин, Галина Петраш, Тетяна Гусак, учасники літературної вітальні Марія Костик, Любов Бойко, Марія Сохан пригадали найсуттєвіші моменти життєвого шляху письменниці, проаналізували її твори, обмінялися враженнями від прочитаного.

Народилася К. М. Ватаманюк 27 січня 1947 р. в с. Кобаки на Косівщині. Тут минуло її дитинство та юність. Змалку відчувала Божу присутність, бо мама – молода вдова – виховувала своїх чотирьох дітей у релігійному дусі. Майбутня письменниця добре вчилася в школі, проте не відразу здобула вищу освіту – спочатку працювала в сільському господарстві, а вже пізніше пов’язала свою долю з журналістикою. Робота в редакціях газет і журналів подарувала Калині Ватаманюк багато зустрічей з цікавими людьми, збагатила життєвим досвідом і мудрістю. Вона є лауреатом премії «Золоте перо», автором п’яти книг духовної тематики, одним із фундаторів Духовно-екологічного центру християнської злагоди і любові «Здвижин» на місці з’яви Матері Божої.

Духовно-пізнавальні книги Калини Ватаманюк «Від лиця твого, Господи, судьба моя іде...», «Сад моїх журавликів», «Ми – діти Світла», «Між хрестами і зорями», «Очима душі» справляють глибоке враження на читачів, відкривають дію Промислу Божого в долі кожної конкретної людини. Твори допомагають іншими, духовними, очима подивитися на світ.

Любов Бойко.

Напередодні старого Нового року до працівників Національного заповідника «Давній Галич» завітав вертеп – дитячий фольклорний колектив Галицької ЗОШ № 1 (художній керівник Петро Антонович Штих).

У виконанні школярів та їх наставників у Картинній галереї заповідника лунали колядки, щедрівки, віншування з Новим роком. Юні аматори подарували науковцям заповідника багато позитивних емоцій, гарний настрій і надію на краще майбутнє України.

У Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відкрилася виставка робіт студентів та викладачів Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. На ній представлені ткані вироби – килими, гобелени, шкіряні пояси, торбинки, різьблені і керамічні тарелі, підсвічники тощо. На стендах також можна оглянути фото ювелірних виробів.

Відкриваючи виставку, завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» Ярослав Поташник передав вітання викладачам Галицької малої академії народних ремесел від її випускників, котрі продовжили навчання в Косівському інституті.

Невеличке містечко Косів не випадково стало центром самобутнього мистецтва Гуцульщини. Тут віддавна розвивалися народні промисли Карпатського краю, а що найголовніше – зберігались вікові традиції створення різноманітних видів народного мистецтва. Талановиті гуцульські майстри привертали до Косова увагу фахівців.

Ще в листопаді 1939 року на основі осередків мистецько-ремісничої освіти в Косові створено Промислову школу гуцульського мистецтва, яка згодом переросте в училище, технікум, а наприкінці 1980-их років отримає статус коледжу, який належав до єдиного комплексу закладів мистецької освіти під егідою Львівської академії мистецтв. 20 липня 2000 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову про створення Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва.

Мистецький заклад у Косові зробив значний внесок у розвиток національної культури, збереження традиційних народних ремесел. Галичани мають змогу ближче ознайомитись з цікавими роботами самобутнього мистецтва Гуцульщини.

Любов Бойко.

З ініціативи громадської організації «Поступовий гурт Франківців», при підтримці і за участю голови Івано-Франківської обласної ради Олександра Сича 15 грудня відбулося засідання «круглого столу» «Відродження Галича, як давньої столиці України».

Організатори зустрічі поставили за мету обговорення напрацьованої колективом науковців Національного заповідника «Давній Галич» «Концепції створення, розвитку і функціонування духовно-культурного центру в селі Крилос та місті Галичі Івано-Франківської області», а також опрацювання туристичних перспектив Галицького району і шляхів збереження історико-культурної спадщини давнього Галича.

Вітаючи учасників засідання О.Сич наголосив, що обласна рада готова підкласти плече, але є необхідність вироблення конкретної багатогалузевої прогарами реанімації Галича терміном на п’ять років, яка буде обговорена і прийнята сесією обласної ради.

Заступник генерального директора Заповідника з наукової роботи Семен Побуцький познайомив з основними положеннями концепції створення, розвитку і функціонування духовно-культурного центру в Крилосі-Галичі. Зупинився на окремих напрацюваннях здійснених колективом науковців заповідника.

Думку свого заступника продовжив генеральний директор установи Володимир Костишин, який на конкретних прикладах розповів про виконання робіт на об’єктах заповідника, торкнувся  проблем, які колективу доводиться вирішувати самотужки і  вийшов з пропозицією  провести в наступному році одне з виїзних засідань  сесії обласної ради у Галичі, де детально познайомитись з проблемами розвитку заповідника та історичних територій і прийняти відповідні рішення, щодо створення і функціонування духовно-культурного центру.

– Нам потрібне об’єднання зусиль, адже відродження Галича мусить вирішуватись через цілий блок питань, які тісно пов’язані між собою, – підтримав колег голова Галицької районної ради Павло Андрусяк. – Має бути вироблений конкретний план дій, які слід вирішувати в комплексі, починаючи з корекції генплану і не забуваючи про туризм, економічну складову, археологію, видавництво, промоцію тощо, підкреслив очільник району.

– Це унікальний об’єкт на території області. І ми не можемо залишити це поза увагою, – зазначив голова постійної комісії обласної ради з гуманітарної політики  та свободи слова Юрій Черневий. – Сьогодні ми маємо предметну  розмову, і мусимо мати спільне бачення проблем та кроки до їх вирішення, які будуть дієвими, а не лише на папері.

Директор видавництва «Лілея НВ» Василь Іваночко та доктор історичних наук, керівник центру медієвістичних студій ДНЗ «Прикаратський національний університет ім..В.Стефіаника» М.Волощук презентували перший номер журналу «Галич» та першої книжки із серії  «Бібліотека журналу «Галич».

Підводячи  підсумок  зустрічі модератор проекту депутат обласної ради Сергій Адамович окреслив ряд завдань з вироблення обласної Програми на основі «Концепції створення, розвитку і функціонування духовно-культурного центру в селі Крилос та місті Галичі Івано-Франківської області», яка має бути презентована у першому півріччі  2017 року.

 

Я.Поташник

Вже стало традицією в переддень свята  апостола Андрія Первозванного  в Музеї етнографії національного заповідника «Давній Галич» організовувати «Андріївські вечорниці».

Цьогорічне дійство, організоване учасниками дитячого зразкового театрального колективу Народного дому села Залуква, під орудою Іванни Сорочинської, яка в дуеті з молодшим науковим співробітником Музею Романом Коноваловим талановито виконали роль гостинних господарів, було  наповнено веселощами, розвагами і перетворилося на своєрідну забаву та привід, щоб зайвий раз зібратися молоді.

Дівчата намагалися побачити свого обранця в дзеркалі, дізнатися про професію майбутнього чоловіка. Ворожили на дровах, на варениках. Ходили стрічкою, розгорнутою на долівці. А ще традиційно кидали чобіток у той бік села, звідки хотіли мати нареченого.

Як зазначили наукові співробітники Музею етнографії, «Андріївські вечорниці» здавна асоціювалися із молодіжними забавами, жартами, парубоцькими витівками, змаганнями на кмітливість, спритність, дотепність, що було чудовою нагодою для знайомств та пошуку пари. Такі забави не випадкові, це своєрідні ритуальні бешкетування і ворожіння,  що колись символізували усунення перешкод на шляху до бажаного шлюбу.

Музейники сподіваються, що традиція проводити на території скансену «Андріївські вечорниці», яку кілька років тому започаткували учасники фольклорного колективу села Блюдники, а пізніше підхопили вихованці Галицького Центру дитячої та юнацької творчості продовжуватиметься.

 

Я.Поташник

В Україні створили ТОП-10 найцікавіших музеїв під відкритим небом у різних куточках України для подорожей взимку. До переліку увійшов і Музей етнографії Національного  заповідника "Давній Галич", що у Крилосі.

Двісті років позаду. Величезні дерев’яні ворота зі скрипом зачиняють за нами межу між сучасністю і первозданністю автентичної української культури, інформують ”Вікна” з посиланням на vsviti.com.

Ми у селі. Дерев’яні хатинки мріють під товстими шапками снігу, що поодягали на солом’яні голови. Із них через димарі тепло від пічок втікає в небо. Святкові дзвони старих церков вже відколядували свою пісню і мовчазно дослухаються до голосків дрібних дзвіночків, що лунають десь здаля. То протоптаними сніговими стежками ідуть вертепи з Маланкою.

Продовжуються зимові свята в українських музеях просто неба. Фестивалі “Від Різдва Христового до Йордану” ще попереду. Тут вони проходять традиційно весело. Тут все по-справжньому. Кататись на санчатах з кіньми, розпалювати зимову ватру, щедрувати – закликати «три празника в гості»…

Зима – чудова пора, щоб завітати в одне із старовинних українських сіл, де все відбувається точно так, як двісті років тому. Це скансени – живі музеї під відкритим небом, яких в Україні налічується більше десятка.

Тут бережуть багатовікову спадщину традицій зимових календарних свят краю, джерел автентичного фольклору у йорданських піснях, колядках, щедрівках, у маланковому дійстві, танцях, народному музикуванні, костюмах, етнографічній атрибутиці, народних ремеслах…

Таким, на думку vsviti.com, є і  Музей етнографії Національного  заповідника "Давній Галич", що у Крилосі.

Заповідник розкинувся на території давнього городища. Невеличкі «села», кожне з яких відтворює колорит одного із чотирьох етнографічних районів Прикарпаття: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Найцікавіші речі побуту: старовинного одягу, вишиванок, прикрас представлені у окремих колекціях музею.

 

За матеріалами:http://vikna.if.ua/news/category/if/2016/12/11/64847/view

28 листопада 2016 р. у Івано-Франківську відбулась презентація сайту «Мандруй Франківщиною». Робота над ресурсом здійснена в рамках проекту «Цифрове перетворення Івано-Франківської області» компанією Google Україна спільно з Івано-Франківською ОДА та Івано-Франківською міськрадою – передає Агенція новин Фіртка.

Наразі сайт наповнено тільки на 50%, проте серед першочергових туристичних об’єктів вже представлено 3D огляд Галицького замку. Також відвідувачі ресурсу мають можливість переглянути фотодобірку цікавих місць Прикарпаття, самостійно спланувати туристичну подорож, ознайомитися з логістикою та інфраструктурою регіону.

У процесі роботи з сайтом до туристичної мапи повинні потрапи й інші об’єкти Національного заповідника «Давній Галич». В свою чергу висловлюємо щиру подяку всім, хто долучився до створення та реалізації проекту. Переглянути ресурс можна за наступним покликом https://www.discover.if.ua

 

 

Андрій Стасюк

Expeditions

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідницька експедиція Заповідника. Науковим консультант...

28 Mar 2011 Hits:2272

Read more

Architecture

The Castle of Halych

The prominent historian, one of the researchers of ancient Halych A. Petrushevych considered, that t... Read more

05 Apr 2011 Hits:14498

Churches of the Karmelits

In the war-time in 1655 the church and the buildings of the monastery were blasted and emptied. The ... Read more

02 Apr 2011 Hits:14454

The Churche of the Nativity

Nobody of researchers was lucky enough to set the date of the constructions of the church, although ... Read more

02 Apr 2011 Hits:983