29 січня виповнилося 100 років, як українські студенти у бою під Крутами ціною власного життя зупинили переважаючого за чисельністю та озброєнням ворога – більшовицьку армію, яка наступала на Українську державу. Наукові співробітники Національного заповідника «Давній Галич» та вчителі й учні Галицької школи № 1 вшанували пам'ять полеглих. З доповіддю перед присутніми виступив старший науковий співробітник науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк. Він, зокрема, зауважив, що січень у нашій історії є пам’ятним як на великі дати, так і на втрати, жертви, покладені на вівтар боротьби за незалежність України.

Коли більшовицька влада почала наступ на Українську державу, тоді під командуванням УНР, за оцінками історика та очевидця подій Дмитра Дорошенка, було не більш ніж 15 тисяч розкиданих по різних місцях вояків. Готовність українських частин була невисокою. Найбільш боєздатним був на той момент Гайдамацький кіш Слобідської України, що налічував тисячу бійців. Він був укомплектований солдатами-фронтовиками, січовими стрільцями. Проте боєздатні частини направили на завод «Арсенал», де почалося більшовицьке повстання. Захищати залізницю на Чернігівщині було нікому. На заклик Центральної Ради відгукнулась патріотично налаштована українська молодь. Студенти Київського університету ім. Св. Володимира й Українського університету створили студентський курінь. Невелика станція Крути на Чернігівщині стала місцем звитяги нашого народу. Тут 29 січня 1918 року відбувся шестигодинний бій між кількома сотнями молодих українських патріотів і добре озброєним шеститисячним військом Муравйова. 300 українських спартанців, ліцеїстів і студентів, героїчно поклали своє життя, щоб зупинити російських окупантів. Подвиг українських юнаків став жертвою в боротьбі за незалежну державу. А полеглі стали символом боротьби за Україну.

27 українських юнаків потрапили в полон до більшовиків. Вороги знущалися з них, а пізніше розстріляли. Один із героїв, Григорій Піпський зі Старосамбірщини, перед розстрілом почав співати «Ще не вмерла Україна» і решта студентів підтримали спів… У березні 1918 року, коли Центральна Рада повернулася до Києва, загиблих студентів урочисто поховали на Аскольдовій могилі. На цю сумну подію Павло Тичина відгукнувся віршем:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

За радянської влади Крути були викреслені з пам’яті суспільства. З незалежністю України повернулася і пам’ять про цю подію. У січні 1991 р. на місці трагічних подій було встановлено дерев’яний хрест, а пізніше – монумент у вигляді колони, створений меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут». Власне науковці цієї установи, а також співробітники Українського інституту національної пам’яті ще в 2011 році створили фільм про ті події з використанням документальної хроніки, спогадів учасників і очевидців, перегляд якого нікого не залишив байдужим. А галицькі науковці підготували презентацію-реквієм за загиблими героями Української Галицької Армії, Карпатської Січі, Української Повстанської Армії і сучасними героями – розстріляною Небесною Сотнею, полеглими на Донбасі, серед них і наш земляк, 20-річний Андрій Добровольський з Тустані.

Події під Крутами знову сприймаються актуально, бо викликають певні паралелі з воєнними подіями на Донбасі (оборона Донецького аеропорту, Іловайський котел). Майже щодня гинуть українські військові, тому трагедія Крут сприймається не як щось далеке з минулого століття, а як майже сучасна історія.

Любов Бойко.

26 січня 2018 року у стінах Українського Католицького Університету (м. Львів) відбулося підписання Угоди про виконання науково-проектної документації щодо музеєфікації, консервації фундаментів Успенського собору ХІІ ст. і реставрації каплиці Св. Василія Великого XVI ст. у с. Крилос (княжий Галич) між Національним заповідником «Давній Галич» та Національним університетом «Львівська політехніка».

Документ передбачає проведення комплексних наукових студій, зокрема верифікаційних археологічних досліджень згаданих пам’яток. Ці заходи здійснюватимуться під науковим керівництвом професора Миколи Бевза при співпраці археолога Юрія Лукомського та архітектора Василя Петрика.

– Кінцевою метою проекту, – зазначив генеральний директор заповідника Володимир Костишин, – є консервація та музеєфікація фундаменту Успенського собору із максимальним залученням сучасних технологій, що не тільки забезпечить збереження пам’ятки національного значення для прийдешніх поколінь, але й приверне увагу паломників і туристів до найвизначнішої християнської святині середньовічного Галича.

 

Андрій СТАСЮК

Національним заповідником «Давній Галич» підготовано календар на 2018 р. Видання побачило світ під назвою «Міжвоєнний Галич: 1919 – 1939 рр. Давня поштівка із збірки А.Чемеринського» і присвячено1120 - річчю з часу згадки Галича у найдавнішій угорській хроніці ХІІ ст. «Діяння угрів».

Календар традиційно видано приватним підприємством «Галицька друкарня плюс» за фінансової підтримки Галицької міської ради. Формат видання – А3, його видано на крейдованому папері. Авторський дизайн виконав Ярослав Поташник.

Період, який охоплює календар був нелегким в історії Галича. Місто було суттєво зруйновано під час Першої світової, українсько – польської та радянсько – польської воєн. Згідно урядового розпорядження Міністерства громадських робіт Польщі від 17 травня 1920 р., Галич було віднесено до категорії міст, які були «знищені під час війни». Потребою часу було відновлення міської інфраструктури та підняття добробуту мешканців. Поступово життя налагоджувалося: було відновлено залізничний вузол, введено в експлуатацію міську електростанцію, з’явився ряд нових промислових підприємств, побудовано приміщення нової школи, поступово відновлювалися пам’ятки культурної спадщини.Розвивалося культурно – товариське життя міста, функціонували польські, українські, єврейські та караїмські товариства, хоча багатокультурна політика австро – угорської монархії була замінена домінуванням польського державного шовінізму.

В 30 – ті роки ХХ ст. Галич став одним з центрів туристичного каякарства на Дністрі. В той час існувало багато різноманітних проектів, серед яких: відновлення річкового судноплавства на Дністрі, відкриття українського університету в місті та ін. Проте, місто вчергове потрапило у кривавий вир Другої світової війни…

При підготовці календаря використано філокартичні листівки Галича 20 – 30 – их років ХХ століття, які були видані, як польськими, так і українськими видавництвами.Їх видавали наступні друкарні:Товариство сучасного мистецтва (м. Перемишль), друкарня «Мистецтво» (м. Львів, коштом С.Лангера з Галича), повітова крамниця «Рідна школа» (м. Галич), К.Величко (м. Станиславів) та ряд неідентифікованих друкарень (Br., B.). Розмір тогочасних листівок 9 х 14 см, переважно вони одноколірні, хоча були й винятки.

На листівках зображеновиди основнихоб’єктів міста 20 – 30 их років: церкви Різдва Христового та Святого Миколая, парафіяльний костел Успіння Найсвятішої Діви Марії, Галицький замок, Ринок, вулиця Судова (тепер частково вулиці Є.Коновальця, площа Волі та Т.Шевченка), металевий міст та каякарська станція на Дністрі,загальні краєвиди міста.

Окрім філокартичних листівок календар ілюстровано елементами філателії та сфрагістики. Це - поштові марки зі штемпелями державної пошти Галича, печатки урядових органів та приватних осіб. Зокрема, печатка нотаріуса в Галичі Лева Гузара, печатки міського суду, гіпотечного уряду повітового суду, податкового уряду, загальної школи ІІІ ступеня ім. маршалка Юзефа Пілсудського та ін.

Дане видання є підсумком «трилогії», основною метою якої було відображенняісторії об’єктів міста для знайомства з ними, як галичан, так і всіх, хто зацікавлений минулим Галича. В попередніх роках видання виходило під такими тематичними назвами «Галич у давній гравюрі» (2016), «Цісарсько – королівський Галич» (2017).

Андрій Чемеринський

Вже стало традицією впереддень свята Андрія проводити у Музеї етнографії Андріївські вечорниці. Ось і цьогоріч, в рамках програми «Живий музей», до скансену завітали учасники народного аматорського  колективу "Родина" із села Бортники Тлумацького району, учні Бортниківської ЗОШ, студенти факультету туризму Державного вищого навчального закладу "Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника" та артисти музичного колективу «Бревіс» під орудою Ярослава Бибика з Івано-Франківської обласної філармонії. Для відвідувачів Музею у гуцульській хаті 40-х років минулого століття відбулось театралізоване дійство толоки та власне, вечорниці, звучала музика Карпат та український народний мелос.

– На Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо лише маленьку часточку ритуалів та обрядів "Андріївських вечорниць" наших предків, – розповідає науковий співробітник музею етнографії Тетяна Воробчак, –  проте і досі "Андріївські вечорниці" – це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а і старше покоління. Це збитки, жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволяються тільки в Андріївську ніч. Саме таке дійство й відтворюється сьогодні у музеї.

Незабаром, на екранах обласного телебачення «Галичина» глядачі зможуть побачити телевізійну версію цього чудового представлення, знятого у Музеї етнографії.

 

Ярослав Поташник

З робочою поїздкою місто Галич відвідав Посол Європейського Союзу  Х’юг Мінгареллі. Метою поїздки було ознайомлення з ходом будівництва візит-центру, яке здійснюється в рамках підтримки ЄС гуманітарних та інфраструктурних проектів в Україні.

Програма перебування посла передбачала знайомство з історичною минувшиною Галича. Тому до маршрут гостя включав відвідування об’єктів Національного заповідника «Давній Галич». Зокрема, Х. Мінгареллі побував у Музеї етнографії, на фундаменті Успенського собору та в крилоській церкві Успіння Пресвятої Богородиці, де гість був подивований захоплюючими екскурсіями, а особливо, англомовною розповіддю молодого науковця Андрія Петраша про храм Святого Пантелеймона у Шевченковому.

28 жовтня в селі Крилос (княжий Галич) в Музеї історії Галича відбулося засідання круглого столу на тему: «Галицький Успенський собор: відродження державної та духовної величі України». Участь у заході взяли народні депутати Михайло Довбенко, Микола Княжицький, Андрій Кіт, голови Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської ОДА Олег Гончарук, Олег Синютка, Степан Барна, керівники району, духовенство, генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин, науковці.

Перед початком роботи для учасників було проведено екскурсію на фундаментах Успенського собору та в Успенській церкві. Відкриваючи засідання, голова Івано-Франківської ОДА Олег Гончарук зазначив, що відновлення Успенського собору – це збереження національної, духовної скарбниці княжого Галича, що в свою чергу створить передумови для об’єднання української церкви і зміцнення державності. Очільник області зазначив, що відновлення храму відбуватиметься виключно за благодійні кошти. Народний депутат Михайло Довбенко проінформував про роботу, яка ведеться в даному напрямку. Голови Львівської та Тернопільської ОДА Олег Синютка та Степан Барна запропонували підготувати і прийняти на державному рівні програму, яка передбачатиме комплекс заходів по відновленню і популяризації історико-культурної спадщини давньоруського міста. Керівник Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин зауважив, що першочерговим завданням є проведення робіт з музеєфікації фундаментів давньоруської святині. Також необхідно провести археологічні дослідження княжої гори з використанням сучасних методів і технологій та пошукові роботи працівників в архівах Риму, Ватикану, Польщі, Угорщини тощо. На засіданні було презентовано створення «Міжнародного благодійного фонду відновлення Галицького Успенського собору», виконавчим директором якого став Зіновій Шкутяк.

Учасники круглого столу звернулись до Президента України Петра Порошенка з проханням відповідним указом визначити 2018 рік роком збереження історико-культурної та духовної спадщини України, в якому окремо звернути увагу на важливість відродження ареалу княжого Галича. Також було прийнято рішення про оголошення всеукраїнського конкурсу на розробку проектних пропозицій по відновленню Успенського катедрального собору з обов’язковою музеєфікацією автентичних фундаментів давньоруського храму ХІІ століття.Насамкінець учасники заходу відвідали храм святого Пантелеймона в селі Шевченкове Галицького району.

 

Тарас Зіньковський

18 жовтня минуло 90 років від дня народження Михайла Павловича Фіголя – українського живописця, заслуженого художника України, професора, доктора мистецтвознавства. З цієї нагоди в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулося відкриття виставки «Невідомий Михайло Фіголь», на якій, крім відомих робіт митця, представлені його замальовки, начерки, світлини з родинного архіву.

Організатор виставки, завідувач науково-освітнього відділу заповідника Ярослав Поташник попросив священика УГКЦ о. Володимира поблагословити зібрання. Присутні розпочали захід із молитви.

Народився Михайло Фіголь у селі Крилос Галицького району Івано-Франківської області. Освіту здобув у Ленінграді – закінчив факультет мистецтвознавства Інституту живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна. Від 1964 року викладав в Івано-Франківському педагогічному інституті (нині Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника), завідував кафедрою образотворчого мистецтва. Тут захистив докторську дисертацію «Мистецтво Галича ХІІ–ХІV століть (Історія. Типологія. Художні особливості)». З Давнім Галичем пов’язана творчість художника. Про це, власне, говорили на відкритті виставки її організатори – наукові співробітники Національного заповідника «Давній Галич», а також дружина художника Тетяна Данилівна, його колеги і друзі.

–Створення заповідника – одна з тих мрій, які втілював Михайло Павлович, – наголосив генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин. – Ми розуміємо велич цієї постаті і пишаємося, що мали такого талановитого земляка.

Михайло Фіголь був унікальною людиною, талановитим митцем, закоханим у рідний край. Він виховав не одне покоління художників і мистецтвознавців. Один із них, також уродженець Крилоса Богдан Бойчук –професор, завідувач кафедри образотворчого мистецтва та реставрації ім. М. Фіголя Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету, з теплотою згадував Учителя, якому завдячує своєю творчістю.

Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин та професор, завідувач кафедри образотворчого мистецтва та реставрації ім. М. Фіголя Богдан Бойчук уклали угоду про співпрацю між Національним заповідником «Давній Галич» й Інститутом мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Проте творча співпраця між установами існувала давно і результатом її є відреставровані ікони ХІХ ст., які художник передав у фонди заповідника.

До речі, це вже п’ята виставка творів митця в Національному заповіднику «Давній Галич». Як зазначив заступник генерального директора з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький, галичани пам’ятають про Михайла Фіголя завжди, а не тільки в час ювілею.

18 вересня 1998 року Михайло Фіголь відкрив домашню картинну галерею, присвячену 1100-річчю Галича. Твори художника «Сон» (1964), «Роксолана» (1970), «Галич 1221 р. Данило Галицький і Новгородський князь Мстислав Удатний» (1977), «Олекса Довбуш» (1979), «Епос Карпат (Захар Беркут)» (1981), «Галицька трагедія (Настася)» (1987), «Посли візантійською імператора Емануїла II в Галичі. 1165 р.» (1998) та ін. демонструють непересічний талант і синівську закоханість у рідний край – Давній Галич.

Любов Бойко.

18 жовтня у Галицькій районній бібліотеці відбувся День краєзнавства. Темою заходу стала історична постать Ярослава Осмомисла – одного із славетних творців галицької історії (до 830-ої річниці з дня смерті). З  його іменем пов’язані найславетніші сторінки минулого. Вони вкарбовані в камені і слові, на них вибудувана парадигма нашого минулого і вони є нашим дороговказом у  майбутнє.  Про Ярослава Осмомисла (це ім’я  означає мудрого, розумного чоловіка (тобто того, хто має «вісім мислів») написано чимало. Він увійшов в історію як книжний князь, він «навчений був мов, багато книг читав», надавав великої уваги ученню, навіть спонукав до нього, «монаші прибутки призначав для навчання дітей». У Галичі в той час переписували, перекладали книги, працювали художники, літописці.

За правління Ярослава Володимировича Галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами і Дністром, пониззям Дунаю. Він спільно з іншими князями вів боротьбу проти половців. Уклав союзницькі договори з Угорщиною і Польщею, підтримував дружні стосунки з Візантією та імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою. За його правління у Галицькому князівстві збудовано і укріплено багато міст, у 1153—1157 рр. у Галичі споруджено Успенський собор. У стольному Галичі можна було зустрінути купців з багатьох держав Західної Європи та Сходу, там 1157 р. було закладено єпископську кафедру, Ярослав став найвпливовішим серед наших князів, фактично вирішував політичну долю самого Києва). У «Слові о полку Ігоревім» згадується про могутність Галицького князівства за Ярослава Осмомисла, який «підпер гори Угорські своїми військами» і «зачинив ворота Дунаю».

Галичина під захистом витонченої дипломатії князя Ярослава Осмомисла дістала чудову можливість жити заможно і спокійно. Але цей процес призвів до напрочуд швидкого формування могутнього та згуртованого боярства, чиї політичні амбіції зростали з кожним роком. Бояри, практично кожен із яких мав власні замки (резиденції) та власні, добре озброєні дружини, були зацікавлені у якомога більшому послабленні княжої влади.

Ярослав Осмомисл забезпечив Галицькому князівству сильну княжу владу, високий економічний статус, розвиток науки і культури. Отримавши добру спадщину від батька, Ярослав докладав неабияких зусиль, щоб розбудувати свою землю. Упродовж чверті століття Галичина не бачила в себе озброєних ворожих загонів, її міста і села не зазнавали плюндрувань. Це створювало Ярославові високий всенародний авторитет.

Саме про ці досягнення галицького володаря та про його непросту долю учням Галицької ЗОШ І-ІІІ розповідали працівники Національного  заповідника «Давній Галич» Марія Костик та Іван Драбчук. Вони, зокрема, торкнулися питання вшанування цього галицького князя на високому державному рівні.  Організувала зустріч дослідників історії Галича із учнями Богдана Кривоніс. Сподіваємось, що вони у майбутньому продовжать справу своїх попередників.

Іван ДРАБЧУК

У рамках Всеукраїнської науково-практичної конференції «Русалка Дністровая» – перша книга українською мовою в Галичині: загальнонаціональний та європейський контекст» (З нагоди 180-річчя першого видання) в Івано-Франківську відбувся урочистий Пленум правління обласної організації Національної спілки краєзнавців України. На ньому відзначено нагородами НСКУ та обласною премією ім. В.Т. Полєка у галузі краєзнавства найкращих дослідників. Серед них і відомий краєзнавець, автор двох десятків книг, у т. ч. про Галич і видатних людей Галичини, провідний редактор інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Давній Галич» Іван Драбчук. Нагадаємо, що це не перша нагорода дослідника. Він є лауреатом премій імені Памви Беринди, Марійки Підгірянки, Романа Федоріва.

Іван Драбчук має також у своєму творчому доробку чотири збірки поезій, більш як тисячу публікацій у періодиці. Він є добрим продовжувачем краєзнавчих пошуків свого великого попередника, професора Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, етнографа, історика, літературознавця Володимира Полєка.

Зауважимо, що Іван Васильович одночасно поєднує наукову та освітянську працю, досліджує історію населених пунктів, народні традиції. Він активний член Всеукраїнського товариства «Просвіта», патріот свого рідного села Сілець, поет та автор численних видань з історії церковних пам’яток та життєписів людей, які відіграли велику роль у процесах українського державотворення.

Почесні відзнаки та дипломи лауреатам премії вручили начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської облдержадміністрації Володимир Федорак та голова правління Івано-Франківської обласної організації НСКУ Михайло Косило.

Сподіваємось, що це не остання нагорода невтомного дослідника, і його праця буде ще не раз гідно пошанована земляками.

Любов Бойко.

1 жовтня виповнилося 830 років з дня смерті наймогутнішого галицького володаря – князя Ярослава Осмомисла. Ось як про цю подію оповідає літопис від  1 жовтня 1187 р. : « Того ж року преставився галицький князь Ярослав, син Володимирів, місяця жовтня в перший день, а в другий день покладений був у церкві святої Богородиці» . За період правління князя (1153 – 1187) Галицьке князівство досягло найбільшого розквіту, а столиця держави – м. Галич було одним з наймогутніших європейських міст. Галицького князя поважали тогочасні європейські володарі. У 1157 р . князь завершив будівництво величного білокам’яного Успенського собору, який своїми розмірами поступався лише двом київським святиням – Десятинній церкві та Софії Київській. Тоді ж в місті було створено єпископію.  Ось як літопис  характеризує князя і його правління : «Був же він князь мудрий, і красномовний, і богобійний, і поважний в усіх землях і славен військами, - бо де була йому обида, то сам він не ходив полками своїми, а посилав їх з воєводами. Він бо навів лад у землі своїй і милостиню щедру роздавав, прочан люблячи і нищих годуючи…».

Тлінні останки князя віднайшов археолог Ярослав Пастернак у 1937 р. під час розкопок Успенського собору у с. Крилос (княжий Галич). Перед початком Другої світової війни Ярослав Пастернак  перезахоронив останки засновника галицької катедри у крипті Собору Св. Юра у Львові, де вони зберігаються  і до сьогодні.

1 жовтня в с. Крилос порох церкви Успіння Пресвятої Богородиці отець Ярослав Жолоб на фундаментах Успенського  собору відслужив панахиду за наймогутнішим галицьким володарем. Галичани вклонилися і віддали шану одному з найвидатніших українців.

Тарас  Зіньковський

Expeditions

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідницька експедиція Заповідника. Науковим консультант...

28 Mar 2011 Hits:2552

Read more

Architecture

The Castle of Halych

The prominent historian, one of the researchers of ancient Halych A. Petrushevych considered, that t... Read more

05 Apr 2011 Hits:14650

Churches of the Karmelits

In the war-time in 1655 the church and the buildings of the monastery were blasted and emptied. The ... Read more

02 Apr 2011 Hits:14588

The Churche of the Nativity

Nobody of researchers was lucky enough to set the date of the constructions of the church, although ... Read more

02 Apr 2011 Hits:1112