Минає 100 років, як під час Першої світової війни, з 29 квітня до 4 травня 1915 року, між підрозділами австро-угорської армії (у т. ч. куренями Українських Січових Стрільців) та російськими військами точилися запеклі бої за гору Маківка в Карпатах. У Національному заповіднику «Давній Галич» відбулися історичні читання, присвячені цим подіям. Перед присутніми виступили з повідомленнями завідувач науково-освітнього відділу Я. Поташник, наукові співробітники О. Харук, Г. Величко, К. Тимус, М. Опацька.
Здобуття вершини планувалось на 29 квітня. З цією метою були задіяні всі наявні російські резерви. Почалася важка і виснажлива боротьба. З обох сторін загинуло кілька тисяч бійців. У звіті команди 55-ої дивізії австрійської армії зазначалось: «У дводенних боях вдалося ворогові здобути частину становищ нашого відтинку, що боровся по-геройськи. Аж тут, у найгрізнішому моменті з'явилися українці. Нехай коштує, що хоче, відвічний ворог мусить бути відбитий!»
Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ, і вже через тиждень змушені були поспішно відступати з Галичини. Українські Січові Стрільці здобули собі безсмертну славу, героїчно обороняючись і повністю зірвавши стратегічні плани московського командування. Перший лавровий листок, вплетений Українськими Січовими Стрільцями у вінок слави українського народу, коштував дорого – 42 убитих і 76 поранених. У боях за гору Маківку героїчно змагались четарі Свідерський, Гнаткевич, Мельник, Артимович, Каратницький, Яримович, відважна хорунжа Степанівна та багато інших. Їх подвиг навіки залишився в народній пам'яті.
У боях на горі Маківці «залізна бригада», як називали Українських Січових Стрільців, доказала, що незважаючи на свою нечисленність, здатна творити дива. Це було підтвердженням того, що український народ не зрікся своїх прав на утворення власної держави та має волю і силу вибороти її. Столітня неволя не перетворила українців у покірних рабів. Своєю безцінною самопожертвою Українські Січові Стрільці проклали нам шлях у майбутнє.
Любов Бойко.