До працівників Національного заповідника «Давній Галич» завітав Михайло Вітовський, голова ради громадської організації «Галич «Майдан» та керівник Галицької організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). Він подякував керівництву заповідника та всьому колективу за допомогу нашим бійцям, що воюють на сході України. На пам'ять усі сфотографувалися з прапором, привезеним з зони бойових дій і підписаним воїнами, що захищають нашу державу.

День вишиванки галичани зустріли у вишиваному вбранні, зібравшись на Майдані Різдва. Тут відбулося святкове дійство, яке підготували учасники художньої самодіяльності, а його кульмінацією стало відкриття символічного «вишитого рушника» до підніжжя пам’ятника королю Данилові Галицькому.

Авторами проекту є учні та вчителі Малої академії народних ремесел м. Галича, які напередодні розмалювали бруківку на майдані. А втілити ідею в життя вдалося за сприяння керівництва райдержадміністрації та міської ради. За зразок послужили давні орнаменти, якими, зокрема, прикрашені сторінки Галицького Євангелія. За задумом організаторів, «вишита» доріжка повинна стати не лише окрасою міста, але й ще однією туристичною принадою Галича.

Галичани з задоволенням фотографувались на «вишитому рушнику».

Любов Бойко

Символічно, що в Світлий тиждень у Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відкрилася виставка «Дзвони Великодні», на якій представлені вироби викладачів і студентів Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Гуцульську кераміку привезла в Галич мисткиня, член Національної спілки художників України, професор Марія Гринюк. Її, власне, представив, відкриваючи виставку, завідувач науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк. Марія Гринюк – учасниця багатьох регіональних, всеукраїнських та закордонних виставок. Її твори зберігаються в експозиціях вітчизняних музеїв та у приватних колекціях поціновувачів в Україні та за рубежем.

Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький від імені адміністрації установи привітав гостей з Косова, подарував видання про Галич. Натомість М. Гринюк залишила для наукової бібліотеки заповідника власні книги, зокрема із серії «Галерея майстрів Гуцульщини». Адже мисткиня не тільки сама створює прекрасні вироби, але й популяризує творчість колег. А ще Марія Гринюк багато сил і енергії віддає для того, щоб гуцульську кераміку було внесено у Список культурної спадщини ЮНЕСКО.

У багатьох селах Гуцульщини основним ремеслом було гончарство. Виробництво гуцульської кераміки тягнеться від XV ст. і донині. Власне, найвідомішою є косівська кераміка, що отримала свою назву від місця її створення – Косова, околиці якого багаті на глину. Тож гончарство тут розвивалось з давніх часів, що дозволило місцевим майстрам витворити свій особливий, унікальний стиль. Гуцульські майстри виробляли горщики, глечики, миски, горнятка – весь необхідний домашній посуд. Але ужитково-декоративна кераміка, якою ми знаємо її сьогодні, зароджувалась десь наприкінці XVIII – на початку XIX століть. Це були здебільшого підсвічники та кахлі. Кахлеві печі косівського виробництва охоче ставили не лише на Гуцульщині, а й у Румунії та Угорщині. Найдавніші косівські кахлі зберігаються у музеях Бухареста та Відня. Гончарні вироби оздоблювались полив'яними малюнками різного виду: стилізованими зображеннями квітів, дерев, тварин (коня, оленя, ведмедя, птахів), різноманітних людських типів (мисливець, вояк, поштар, музика тощо), святих (найчастіше св. Юрій та св. Миколай). Нерідко на кахлях змальовували цілі побутові сценки.

Гуцульські традиції і ремесла не повинні зникнути, їх слід зберегти і передати для наступних поколінь – саме над цим працює колектив Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Викладачі та студенти пригадували, як під час навчання разом з Марією Миколаївною відвідували знаних майстрів, слухали їх розповіді, замальовували зразки виробів, а пізніше створювали власні. «Коли ти бачиш, як це все народжується – ти найщасливіша людина», – зізнається пані Марія. А колеги відгукуються про неї як про мудрого педагога, що вміє навчити, направити, впродовж 35-и років передає свій досвід студентам, щедро ділиться з молодими тим, що сама вміє.

Любов Бойко

Напередодні Великодня, 23 квітня у Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбувся методично-практичний семінар «CHRISTUS VIVIT».

Ініціатором та співорганізаторами заходу виступив науково-освітній відділ заповідника в особі наукової співробітниці Діани Ковальської. На запрошення адміністрації до «Давнього Галича» прибули семінаристи та студенти Івано-Франківської богословської академії Івана Золотоустого. Молитовне благословення присутнім уділив галицький декан о. Ігор Броновський, а заступник генерального директора Семен Побуцький виголосив вітальну промову для учасників дійства.

Насамперед такий захід організовано для молоді, тому не дивно, що численними учасниками стали ліцеїсти та гімназисти м. Галича. У ході роботи семінару доповідачі аналізували та коментували дев’ять розділів апостольського послання «Христос Живий» святішого отця Франциска папи римського, виданого 25 березня 2019 р. Відтак, змістовні роздуми семінаристів стосовно ролі християнських цінностей у сучасному світі, втім і серед молоді, духовно збагатили усіх присутніх.

Андрій Стасюк

19 березня в Національному заповіднику «Давній Галич» відбулася зустріч читачів з українським письменником, драматургом, публіцистом, редактором і видавцем, головою Львівської обласної організації Національної спілки письменників України Ігорем Гургулою. До того ж І. Гургула – наш земляк, родом зі с. Острів Галицького району.

Завідувач науково-освітнього відділу заповідника, кандидат історичних наук Андрій Стасюк представив гостя, зазначив, що Ігор Гургула – автор багатьох книг, лауреат ряду літературних премій, у тому числі імені Володимира Винниченка та Пантелеймона Куліша. Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький від імені адміністрації установи привітав видатного земляка, подарував йому кілька науково-популярних та краєзнавчих видань про Галич.

А далі слово мав Ігор Гургула. Письменник поділився секретами творчої кухні, розповів про своє сприйняття світу, враження від подорожей в інші країни, ознайомив слухачів з кількома творами, прочитав власні вірші про Галич, притчі. Ігор Васильович з 18-и років живе у Львові, та з теплотою згадує Галич і взагалі з пієтетом ставиться до малих містечок, адже тут, вважає письменник, є справжня українськість, непоказний патріотизм, тут щиро дотримуються традицій. І. Гургула – автор 27-и книг: п’яти поетичних збірок, 12 повістей, 3 романів, книг есеїв та публіцистики. Книга-есей Ігоря Гургули «Лео Бельгікус» визнана найкращою в номінації Костянтина Родика за 2016 рік як твір про мандри і туризм. А книга «АТОманія» рекомендована для позакласного читання у школах. Останнє видання написане після того, як письменник побував у зоні воєнних дій на сході України.

Сподіваємось, що І. Гургула ще не раз завітає в Галич – свою «велику» Батьківщину, як наголошує письменник.

 

Любов Бойко.

Ocтaннi poки ХІХ cт. були дужe кpитичнi для peлiгiйнoгo життя в Гaличинi, paдикaлiзм, coцiaлiзм i iншi тeчiї poзвивaлиcя швидким тeмпoм. Ha тoй чac Cтaнicлaвcькa єпapхiя вxoдилa дo cклaдy Гaлицькoї цepкoвнoї пpoвiнцiї i пiдпopядкoвyвaлacя Гaлицькoмy митpoпoлитoвi. Єпаpхiю oчoлювaли Юлiaн Пeлeш (1885-1891), Юлiaн Cac-Кyїлoвcький (1891-1899), Aндрeй Шeптицький (1899-1900), Гpигopiй Xoмишин (1904-1946). Пoчинaючи з 1900 пo 1904 pp. Cтaнicлaвськa єпapхiя бyлa вaкaнтнoю, якoю yпpaвляв y дyхoвних cпpaвaх apхипpecвiтep єпиcкoпcькoї кaпiтyли o. Bacиль Фaцiєвич (1847-1921). A вжe 16 квітня 1904 р. aвcтрiйcький цicap iмeнyвaв Гpигoрiя Хoмишинa Cтaнicлaвcьким єпиcкoпoм-opдинaрiєм, вcyпepeч oпiнiї нaмicникa Гaличини Aндpiя Пoтoцькoгo. Тpи iєpapхи – митpoпoлит A. Шeптицький, єпиcкoп Пepeмишля Кocтянтин Чехoвич (1847-1915) i вipмeнcький apхиєпиcкoп Йocиф Teoфiл Teoдopoвич (1864-1938) виcвятили нoмiнaнтa нa єпиcкoпa i дoвepшили йoгo iнтpoнiзaцiю 19 чepвня 1904 p. y Cтaнicлaвiвcькiй кaтeдpi.

Cтaнicлaвcькa гpoмaдa пoдapyвaлa нoмiнaнтy митpy тa жeзл, викoнaний y мaйcтepнi Дyдкeвичa, яким єпиcкoп кopиcтyвaвcя aж дo apeштy (пoдaльшa дoля жeзлу нeвiдoмa, oчeвиднo вiн бyв пepeдaний дo Мocкви). Гpaф Пoтoцький пoдapyвaв кapeтy i пapy кoнeй, якi єпиcкoп пpoдaв, oдepжaнi кoшти викopиcтaв нa рeлiгiйнi цiлi, a caм зaвжди хoдив пiшки дo кaтeдpи нa Лiтypгiю.

Cвoю дiяльнicть єпиcкoп poзпoчaв iз peкoлeкцiй для дyхoвeнcтвa, щoб тaким cпocoбoм пepeвихoвaти, змiцнити дyхoвнo i зaoхoтити дo peвнoї дyшпacтиpcькoї пpaцi. Hacтyпним йoгo кpoкoм cтaлo вiдкpиття дyхoвнoї ceмiнapiї (пoчaлa poбoтy з 1907 p.), щo мaлa вихoвaти нoвe пoкoлiння гpeкo-кaтoлицькoгo дyхoвeнcтвa. У тoмy ж 1904 p. єпиcкoп Г. Хoмишин пiд чac  Apхиєpeйcькoї Cлyжби Бoжoї ypoчиcтo пepeдaв вcю єпapхiю пiд ocoбливий Пoкpoв Heпopoчнoгo Зaчaття Пpeчиcтoї Бoгopoдицi. A вжe 1 лиcтoпaдa 1918 р. y Львoвi бyлa пpoгoлoшeнa Зaхiднo-Укpaїнcькa Hapoднa Pecпyблiкa, якy пiдтpимyвaв єпиcкoп. Зa йoгo peкoмeндaцiєю oтця дoктopа Iвaнa Лятишeвcькoгo (1879-1957) бyлo oбpaнo  peфepeнтoм peлiгiйних cпpaв пpи Дepжaвнoмy Ceкpeтapiaтi ocвiти ЗУHP. 1922 p., y чeтвepтy piчницю пoльcької oкyпaцiї Зaхiднoї Укpaїни, єпиcкoп пepшим пiдпиcaв звepeнення УГКЦ «Дo вcьoгo кyльтyрнoгo cвiтy», яким зacyджyвaв жaхливy пoлiтикy пoльcькoгo ypядy пpoти yкpaїнцiв. Вiн пepшим зaпpoвaдив хpecний хiд пiд чac cвят Зicлaння Cвятoгo Дyхa нa мoгилi бopцiв зa вoлю Укpaїни, якi cпoчивaли нa cтaнicлaвiвcькoмy цвинтapi. Кpiм тoгo, Г. Xoмишин дбaв пpo виcoкий piвeнь нaвчaння y дyхoвнiй ceмiнapiї. Як гoлoвa «Piднoї шкoли» y Cтaнicлaвoві, мaтepiaльнo пiдтpимyвaв yкpaїнcькy ocвiтянcькy ycтaнoвy. Бyв opгaнiзaтopoм тoваpиcтвa «Cкaлa» (1934), гoлoвним зaвдaнням якoгo бyлo зacнyвaння читалень і бібліотек при парафіях, а також поширення Католицької Акції. 14 жовтня 1933 р. влaдикa Г. Хoмишин видaв пacтиpcький лиcт пpo Кaтoлицькy Aкцiю, пiдсyмки якoї бyли пiдвeдeнi y 1939 p. в книзi «Kypc  Kaтoлицькoї Aкцiї y Cтaнicлaвoвi». Бyв зacнoвникoм Toвapиcтвa «Бeзжeннi cвящeники iм. Cвятoгo Йocaфaтa» i «Пoхopoннoгo тoвapиcтвa cвящeникiв», щo мaлo мaтepiaльнo пiдтpимyвaти вдiв i дiтeй пoмepлoгo cвящeникa. Вci cвящeники Cтaнicлaвiвcькoї єпapхiї бyли члeнaми Вcecвiтньoгo Toвapиcтвa Aдopaцiйнoгo.

Пiд чac пepшoї бiльшoвицькoї oкyпaцiї нoвi пpaвитeлi зaбpaли пpимiщeння дyхoвнoї ceмiнapiї i чacтинy єпиcкoпcькoї peзидeнцiї, в якoмy чacткoвo знищили apхiви. Дeкілька paзiв викликaли 72-piчнoгo влaдикy нa принизливi пepecлyхaння дo HКВC, aлe вci цi пepecлiдyвaння i пoгpoзи apeштy нe злaмaли мyжньoгo cинa Цepкви i нapoдy. Вiн y кaтeдpi вигoлocив вci 30 тpaвнeвих пpoпoвiдeй, a в дeнь Пpecвятoї Євхapиcтiї нic Haйcвятiшi Taйни вyлицями Cтaнicлaвoвa.

Пicля зaкiнчeння Дpyгoї cвiтoвoї вiйни бiльшoвицькi oкyпaнти, cп’янiлi вiд нecпoдiвaнoї пepeмoги i пoв’язaнoї з нeю бeзкapнicтю i вceдoзвoлeнicтю, poзпoчaли шиpoкo нaкpecлeнy aкцiю пo лiквiдaцiї УГKЦ як єдинoї oпopи yкpaїнcькoгo нapoдy. 11 квiтня 1945 p. eнкaвeдиcти apeштyвaли єпиcкoпa Г. Xoмишинa тa iнших членiв кaпiтyли, бaгaтo cвящeникiв, мoнaхiв, мoнaхинь тa ceмiнapиcтiв. Зaapeштoвaнoгo влaдикy бyлo пepeвeзeнo дo львiвcькoї тюpми, a звiдти – дo Лyк’янiвcькoї y Kиєвi, дe вeлocя тaк звaнe cлiдcтвo. Пoмep влaдикa Гpигopiй Хoмишин y 1949 p. як icпoвiдник – зa кaтoлицькy вipy, xpиcтиянcькy пpaцю для цepкви i нapoдy тa вeликy ocoбиcтy пpaвeднicть. Бyвши дoктopoм бoгocлiв’я, oпyблiкyвaв в 1910 p. «Пacтиpcький лиcт пpo чacтe i щoдeннe Cвятe Пpичacтя», в 1912 p. – «Пpo Haйcвятiшy Євхapиcтiю», 1919 p. нaпиcaв фyндaмeнтaльнy пpaцю «Haбoжecтвo дo Haйcвятiшoгo Cepця Гocпoда Haшoгo Icуca Xpиcтa» (бiльш вiдoмa, як «Чepвoнa Книжкa») i «Вiдoзвa дo Вceчecнoгo Дyхoвeнcтвa Cтaнicлaвiвcькoї Єпapхiї o пpeci як дyжe вaжнiй збpyї нинiшньoї дoби» (Cтaнicлaвiв, 1931).  Cвoєю пoпyляpнicтю cepeд пpocтoлюддя, yкpaїнcькoю cвiдoмicтю, здoбyв cлaвy пpeкpacнoгo пpoповiдникa i peвнoгo cлyжитeля y Гocпoдньoмy винoгpaдникy.

Ocoбa вeликoгo мyжa єпиcкoпa Гpигopiя Хомишинa є вeликoю пocтaттю минyлoгo cтoлiття, ocкiльки він зaлишив пicля ceбe нeпpoминaючий cлiд в icтopiї УГКЦ тa yкpaїнcькoгo cycпiльcтвa. Дiяльнicтю в iм’я блaгa Цepкви тa cвoгo нapoдy влaдикa Гpигopiй Хoмишин cпoдoбився вiнця мyчeництвa зa вipy Xpиcтoвy, i бyв пpoгoлoшений пaпoю Pимcьким Iвaнoм Пaвлoм ІІ блaжeнним пiд чac icтopичнoгo вiзитy в Укpaїнy y чepвнi 2001 poкy.

Aннa Жoлoб

Події тридцятилітньої  давності 1989 року висвітлює світлина Музею історії Галича – яка відкриває сторінку вирішальної боротьби за легалізацію  Української Греко-Католицької Церкви. Здавалося, вже ніяка сила не зможе здолати комуністичний режим з його залізною системою – розгалуженою, вишколеною, озброєною.  А причиною цілковитого провалу стало те, що дорога до «світлого майбутнього» пролягала через «долину сліз» та невинно пролиту кров нашого народу, який захищав святі ідеали своєї Церкви та Вітчизни. Приходить час, що людина скидає з себе ярмо, втрачає страх, хоче відкрито шанувати свою українську історію та її славних дійових осіб, її творців. Хід подій 90-х років виніс на поверхню суспільного життя питання легалізації УГКЦ, гнобленої протягом десятиліть з усією жорстокістю. В одній із прес-конференцій із західними журналістами Голова Комітету Іван Гель заявив: «Що Комітетом Захисту Української Греко-Католицької  Церкви було розроблено нову стратегію боротьби за легалізацію церкви: якщо до цього часу вірні Української Греко-Католицької церкви боролися мовою підписів, мовою заяв та прохань, звернень до уряду, то у 1989 р. Церква буде боротися мовою великих Богослужень, мовою маніфестацій». І уже 22 січня 1989 р. поблизу собору святого Юра у Львові було організовано панахиду за загиблими українськими Січовими Стрільцями й усіма, хто віддав своє життя за волю України, в день Акту Злуки зібралося понад десять тисяч людей щоб висловити свою підтримку. 26 лютого біля пам’ятника Івана Федорова на майдані поблизу Успенської церкви відбулась панахида пам’яті Тараса Шевченка, великого Українського Апостола, на молитву прибуло більше тридцять тисяч вірних. Історичний день 2 квітня розпочався на Личаківському кладовищі панахидою, понад тридцять тисяч людей жертвували молитви за греко-католицьких єпископів, священиків, ісповідників віри. 16 квітня ознаменувалося Молебнем та панахидою пам’яті жертв Чорнобиля, як відомо, Чорнобиль став чорною раною на тілі України, сотні людей загинуло одразу, а багато померло згодом. 16 травня 1989 р. напередодні з’їзду депутатів СРСР, до Москви прибула делегація УГКЦ в складі єпископів Павла Василика (1926-2004), Софрона Дмитерка (1917-2008), Филимона Курчаби (1911-1995), священнослужителів, щоб передати Михайлу Горбачову звернення духовенства УГКЦ до Голови Президії Верховної Ради СРСР з вимогою легалізувати УГКЦ в Україні. У Москві саме в цей час організовується голодування, яке тривало протягом п’яти місяців і завершується перемогою. Біля готелю «Москва» служився Молебен в присутності понад 400 голодуючих. Ці події спостерігають депутати інших республік які приїхали на  з’їзд до Москви і це мало великий резонанс. Протестною акцією зацікавлюється іноземна та офіційна преса. Також заявою про вихід із підпілля, духовенство і вірні УГКЦ звернулися до Його Святості Папи Римського Івана Павла ІІ (1920-2005)  з проханням посприяти повній легалізації УГКЦ.

Та кульмінаційним моментом у боротьбі за легалізацію УГКЦ стало 17 вересня 1989 року, було проведено велике Богослуження, в якому взяло участь більше триста тисяч людей у Львові з вимогою повернути собор святого Юрія та всіх церков УГКЦ, в тому числі й Івано-Франківського катедрального собору святого Воскресіння. Увесь 1989 рік, був роком вирішальної боротьби за УГКЦ та українську державність, боротьби з тоталітарним режимом, який увінчався великим успіхом на виборах. А вже 21 січня 1990 р., підготовлено «живий ланцюг», який єднав Івано-Франківськ, Львів з Києвом. У ньому взяло участь понад три мільойни чоловік, майоріли десяткки тисяч жовто-бакитних прапорів, і сотні тисяч українців трималися за руки і засвідчувалли живе єднання між Західною Україною та Надніпрянщиною.

Гіркі уроки історії вчать нас – без мудрого уравління, Божого Благословення – питання духовної, культурної, економічної та політичної стабільності – немислимі. Це постулат є одним із опорних каменів у будуванні єиної могутньої української держави.

Анна Жолоб

 

На фото на Червоній площі в Москві (зліва направо): о. Ігор Возняк ЧНІ (тепер єпископ), єпископ Софрон Дмитерко ЧСВВ, єпископ Филимон Курчаба ЧНІ, єпископ Павло Василик,

о. Володимир Війтишин (тепер митрополит), о. Григорій Сімкайло. Грудень 1989 р.

Двадцятого лютого працівники Національного заповідника «Давній Галич» взяли участь у заходах, присвячених п’ятій річниці розстрілу активістів на Майдані. Їх організували представники міської та районної влади. Панахиду біля пам’ятного знаку на алеї Небесної сотні у Галичі відслужили священики усіх конфесій міста. Після відправи до присутніх звернувся Галицький декан УГКЦ о. Ігор Броновський,  який розповів про значення цієї події для новітньої історії України. Особлива увага була приділена самовідданому героїзму Небесної сотні, людям, які  загинули, захищаючи ідеали Свободи, Честі та Гідності. Вони першими у ХХІ столітті віддали своє життя за Україну і за те, щоб на нашій землі панували мир і свобода.

Також пам’ять героїв Небеснї сотні, які ціною свого життя звалили диктаторський режим і стали на захист рідної землі від орд московського агресора, була вшанована на вечорі-реквіємі, що відбувся у місцевому Народному домі. Учасники художньої самодіяльності підготували театралізовану програму, в якій лунали проникливі мелодії, пісні та віршовані рядки про героїв української землі. А на екрані проектувались світлини наших земляків, що першими полягли на Майдані.  Назва заходу «Небесній сотні – наша шана і молитва» промовисто говорить сама за себе. Ми перед цими  героями у невідплатному боргу і покликані всіма можливими засобами допомагати сьогоднішнім захисникам рідної землі і розбудовувати власну державу, щоб вона була такою, яку вимріяли наші герої.

Іван ДРАБЧУК

29 січня в Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відбулося відкриття виставки особистих речей учасників Революції Гідності та війни на сході України під назвою «Галицька звитяга: від Майдану до АТО». На виставці експонуються прапори, будівельні каски, саморобні щити учасників Євромайдану, фотографії, а також речі, що нагадують про трагічні події на сході нашої країни – гільзи від снарядів, муляжі мін, шеврони, бронежилети, військові каски, солдатський сухий пайок тощо.

Цього дня українці вшановують пам’ять Героїв Крут. Як зауважив модератор виставки, завідувач науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк, січень – трагічний місяць для нашої новітньої історії. І зараз, через 101 рік від тих сумних подій, українці боронять свій край від ворожої навали.

У 1918 році юні захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху. 29 січня на Чернігівщині, неподалік від залізничної станції Крути, 300 юнаків добровольчого Студентського Куреня вступили в нерівний бій із 5-тисячним більшовицьким військом. У бою під Крутами студенти відстоювали право українського народу жити у власній державі, адже саме тоді більшовики прямували на Київ. А тепер сучасні герої захищають Україну від «братнього народу».

Поблагословили присутніх на відкритті виставки Галицький декан УГКЦ о. Ігор Броновський та Галицький декан ПЦУ о. Іван Кузь.

Генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин зазначив, що люди зібралися, щоб вшанувати героїв – усіх: і тих, хто загинув більше сто літ тому, і сьогоднішніх. Володимир Іванович виступив з ініціативою покійного Ярослава Поташника створити в Галичі Музей звитяги, де можна експонувати речі, виставлені для огляду. Його підтримав голова Галицької районної ради Павло Андрусяк, котрий наголосив, що дуже важливо зберегти пам'ять про ті події, які зараз відбуваються.

Голова громадського об'єднання воїнів-ветеранів Афганістану Михайло Вітовський, котрий, власне, зібрав і зберігає речі, привезені учасниками подій на Майдані в Києві та військовослужбовцями із зони АТО, давно мріє про створення музею і навіть запропонував відкрити його у приміщенні старої лікарні, виділеному для волонтерів.

Михайло Зіньковський, що представляє організацію «Галич-Майдан», пригадав події п’ятирічної давнини, передумови виникнення Євромайдану, мітинги на Майдані Різдва в Галичі. Мешканці міста активно підтримували учасників Революції Гідності в Києві. До речі, Галицький декан УГКЦ о. Ігор Броновський передав для експонування на виставці вервичку, на якій молилися учасники галицького Майдану, та патрон із Євромайдану в Києві.

Учасник Революції Гідності, вчитель із с. Залуква Тарас Петраш наголосив, що в нашій історії були різні періоди – піднесення і спад, перемоги і поразки, але ми повинні виховувати молоде покоління в дусі патріотизму, щоб «було кому залишити нашу землю».

Любов Бойко.

28 січня відбулося перше в 2019 році засідання вченої ради Національного заповідника «Давній Галич». Відкрив його генеральний директор установи Володимир Костишин. Присутні розглянули ряд питань, зокрема:

1. Затвердження до друку каталогу «Предмети сакральної спадщини Музею історії Галича».

2. Звіт про роботу експедиційного загону «Галицькі некрополі» за результатами дослідження єврейського кладовища в Галичі.

3. Звіт про роботу Національного заповідника «Давній Галич» за 2018 рік.

4. Затвердження плану роботи Національного заповідника «Давній Галич» на 2019 рік.

 

З першого питання виступив завідувач відділу «Музей історії Галича» Тарас Зіньковський. Він ознайомив присутніх із каталогом «Предмети сакральної спадщини Музею історії Галича», над яким співробітники музею Т. Зіньковський, Г. Жолоб, О. Левицька, А. Мусякевич, О. Коваль, С. Щербицька працювали більше двох років. Повністю описано 237 предметів, які знаходяться в музеї. А це ікони, портрети, світлини, стародруки, скульптура, церковні речі. Видання буде цікавим для всіх поціновувачів старовини.

Про результати роботи експедиційного загону «Галицькі некрополі» розповів його керівник, старший науковий співробітник відділу охорони культурної спадщини Андрій Чемеринський. Загалом упродовж 2016-2018 років учасники загону, а це, крім А. Чемеринського, науковці Володимир Козелківський та Андрій Фіголь, обстежили на чотирьох кладовищах 2729 поховань, склали ситуаційні карти-схеми, оформили письмові й електронні звіти. Присутні переглянули відеопрезентацію про дослідження на старому єврейському кладовищі в Галичі. Зокрема, на цвинтарі-кіркумі при старій дорозі на Івано-Франківськ обстежено більше 400 поховальних каменів (мацев). На єврейських похованнях встановлені стели – вертикальні плити, та саркофаги – горизонтальні тумби. На надгробках зображені грифони, леви, олені, виноград, зірка Давида, трисвічники, п'ятисвічники тощо.

Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький розповів про дослідження галицьких науковців у 2018 році. Семен Омелянович проаналізував кожну колективну чи індивідуальну тему, відзначив досягнення дослідників і озвучив зауваження до декотрих наукових робіт. Зокрема, схвальні відгуки отримали колективні наукові дослідження науково-освітнього відділу (науковий керівник – завідувач відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк), відділу охорони природи і відтворення історичних ландшафтів (науковий керівник – завідувач відділу Марія Дмитрук), відділу «Музей етнографії» (науковий керівник – завідувач відділу Леся Михальчук), відділу «Музей історії Галича» (науковий керівник – завідувач відділу Тарас Зіньковський), відділу «Музей караїмської історії та культури» (науковий керівник – завідувач відділу Роман Рарик), а також індивідуальні наукові роботи завідувача відділу археології Національного заповідника «Давній Галич», кандидата історичних наук Тараса Ткачука, наукових співробітників цього відділу Ігоря Креховецького та Андрія Фіголя, завідувача науково-дослідного відділу Марії Костик та інших.

Щодо наукової діяльності на 2019 рік, то, як наголосив генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин, теми наукових робіт повинні стосуватися насамперед Галича та його історичної і культурної спадщини.

Любов Бойко.

Page 1 of 48

Expeditions

Експедиції

У 2000 р. була створена Комплексна науково-дослідницька експедиція Заповідника. Науковим консультант...

28 Mar 2011 Hits:3003

Read more

Architecture

The Castle of Halych

The prominent historian, one of the researchers of ancient Halych A. Petrushevych considered, that t... Read more

05 Apr 2011 Hits:14769

Churches of the Karmelits

In the war-time in 1655 the church and the buildings of the monastery were blasted and emptied. The ... Read more

02 Apr 2011 Hits:14693

The Churche of the Nativity

Nobody of researchers was lucky enough to set the date of the constructions of the church, although ... Read more

02 Apr 2011 Hits:1219